Vadym Voityk (mr_brut) wrote,
Vadym Voityk
mr_brut

Кіно: Таргани

ГАНІБАЛ: СХОДЖЕННЯ (HANNIBAL RISING)

Виробництво: США, Велика Британія, Франція, 2007 рік
Режисер: Пітер Веббер
Жанр: драматичні жахи
У ролях: Гаспар Ул’є, Річард Брейк, Інгеборґа Дапкунайте, Аарон Томас
Бюджет: х/з
Збори: 66 млн. $
Прем’єра: 7 лютого 2007 року

Таргани, котрі водяться в наших головах, бувають геть-різними. І встановити які в кого – завдання не з простих. В когось – прусаки, руді й прудки. В когось – чорні й самовпевнені. Ще в ранішніх фільмах про Ганібала Лектора було ясно, що в його голові таргани зовсім іншого, можна сказати елітного штибу. Проте в «Мовчанні ягнят» доктор Лектор був важливим, але не найголовнішим персонажем. А в «Ганібалі» чи тим більше «Червоному драконі» якось було не до того. Спеціаліст по людським душам і делікатесам з людського м’яса виглядав самодостатньо і гармонійно.
 
В принципі, в попередніх фільмах нас ніби як і не цікавило питання – як це в голові ніби як глибоко освіченої  людини завелись такі конячі таргани. Ну є та й є. Та враховуючи просторово-часовий контініум та Фрейда рано чи пізно питання про причини, які спонукали Лектора стати Лектором, мали б постати руба.
 
І вони постали. Як відомо, більшість тарганів у наших головах вилуплюються ще в нашому дитинстві. Лекторівські – не вийняток. Виявилось, що Ганібал – литовець, а його мамою була не хто інша, як Інгеборґа Дапкунайте. Наприкінці Другої світової Лектори з родового маєтку вимушені були тимчасово переселитись в лісову хатинку, де планували перечекати час, поки радянські війська вибивали з Литви гітлерівців.
Родина Ганібала гине, причому маленька сестра – була з’їджена тутешніми партизанами, що, звісно, і створило гідні передумови для перетворення Лектора на монстра.
Ганібал спершу тікає з радянського інтернату, потім вивчається у Франції на лікаря, ну і збагачений новими знаннями може цілком професійно покарати кривдників. Ще й у такий спосіб, що кривдники охоче мали б вибрати більш цивільну смерть, хоча б через повішання.
 
Все це навіщось приправлено якоюсь самурайською естетикою. Юний Хопкінс з Гаспара Ул’є вийшов мрачнуватий, як і мало бути. Та все ж за психованим маніяком-вбивцею гіпнотична хитромудрість, яку він являтиме в зрілі роки якось не читається.
Надмірна увага сценариста до людських щічок – теж деталь красномовна, але вже якась притягнута за фуха. Ну скажіть, хіба на місці Ганібала ви би відгризали в живого ворога неголені щоки під виглядом делікатесу? На місці авторів, варто було би розібрати всі ненормальності, які нам через десятиліття являтиме доктор і попорпатись в їх першопричинах. Та наразі оповідь просто закінчується тим, що безкарний екс-студент тікає в Штати, де і продемонструє власні таланти, частину з яких ми вже бачили.
 
Одним словом, в принципі ясно, з чого ті таргани повиростали аж до таких гіпертрофовангих розмірів. Та нагороджувати стрічку за особливу психологічну витонченість, яка буває в фільмів про маніяків, я б не став. Як не став би переглядати оті людожерські одкровення ще раз.

Tags: кіно
Subscribe
Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments