Ангкор – найбільший на Землі храмовий комплекс. І предки подарували його забутій Богом Камбоджі. Завдяки Ангкору сюди їдуть мільйони туристів, і ця галузь дає другий за значущістю дохід до економіки країни.

Ангкор подарував тисячі робочих місць камбоджійцям, а найближчому місту – Сім Ріепу – процвітання та найбільший в країні міжнародний аеропорт. Знаменитий профіль одного з найбільших храмів Ангкора – символ країни, його можна побачити на прапорі Камбоджі.

Втім, зараз не про сам комплекс, а про один з неодмінних ритуалів – зустріч світанку. Аби побачити схід сонця над Ангкором, нещасні туристи мають вставати найпізніше о 4:30 ранку.

Вже за півгодини цілком реально потрапити у чималий корок: до знаменитого храмового комплексу стікаються сотні машин, велосипедів та тук-туків.

До кавових палаток черги.

Позіхаючи, та потираючи фототехніку, народ крокує у темряву за дивом.

Сонні канбоджійці не забувають перевіряти квиточки. Не забули ж? Друга за обсягами стаття доходу країни!

Мало не навпомацки натовп розташовується навколо штучного озерця біля стін Ангкор-Вата. Найнетерплячіші починають фоткати вже.

Тисячі туристів переминаються з ноги на ногу. Світанка чекати півтори години.

Спалахи освітлюють заболочене озерце.

Вдень воно виглядає так.

Ангкор починає відтінятись на світанковому небі.

Клац-клац.

Ангкор червонішає.

Туристи тамують подих і постять знімки онлайн. Ще кілька років тому такого не було.

Гоупрошки фіксують щоденне диво.

Головне – не впасти в болото.

Ще трішки. Клац-клац!

Селфуню!

Головне – обрати унікальний кадр. Байка, що весь інтернет забитий тим світанком.

Воно?

Професіонали вирушили зустрічати світанок з додатковим обладнанням.

Нарешті!

Сонечко! 6:36. У Києві – перша ночі.

p.s. Цей пост виявився 100% плагіатом аналогічної історії блогера Іллі Варламова. Єдине, що мене виправдовує, так це те, що зі мною сталася рівно така сама халепа. І я відчував те саме і так само.