Vadym Voityk (mr_brut) wrote,
Vadym Voityk
mr_brut

Кіно: Дистанційна мораль

КЛІК: З ПУЛЬТОМ ПО ЖИТТЮ (CLICK)

Виробництво: США,  2006 рік
Режисер: Френк Корачі
Жанр: комедія з мораллю
У ролях: Адам Сендлер, Кейт Бекінсел, Крістофер Вокен, Шон Естін
Бюджет: $82,5 млн.
Збори: $210 млн.
Прем’єра: 22 червня 2006 року

Чотири чи п’ять років тому мої друзі зробили на ті часи недешеве придбання – купили універсальний пульт. Їх можна зрозуміти: вже на той момент кількість різноманітних пультів в квартирі стала такою, що вони почали не влізати до місткого кошика. Новий пульт хутко навчився керувати усіма хатніми приладами, а його попередники мирним сном спочивали у кошиковому склепі.
Пульт був настільки мудрим, що міг навчитись розуміти навіть нові прилади, які на момент його – пульта – народження існували хіба в інженерних планах. Для цього пульт міг подзвонити в сервісний центр і скачати нові драйвери.
Чесно кажучи, з часу, коли мені сказали, що пульт кудись-там може подзвонити, я перестав ним користуватись, буваючи в гостях у друзях навіть за крайньої необхідності. Та й самі друзі ставились до пульта з максимальною повагою: навіть мови не могло бути, аби його кинути замість аби акуратно поставити на столика. Пульт за це регулярно жер всі чотири батарейки, тихо жужав і підморгував господарям.
 
Архітектору Майклу Ньюману (Адам Сендлер, якого я особисто запам’ятав за приблизно аналогічною роллю в стрічці Великий тато), доводиться працювати до пізньої ночі. Навіть тоді, коли вся родина (а в Майкла мила і красива дружина, прудкий син і гарнюня донечка) готується до виїзду на природу, Майкл ламає всі плани і продовжує працювати.
Вся увага на роботу, тож розібратись в численних пультах стає Майклу не під силу, і він вирішує придбати універсальний пульт. Трішки дивакуватий продавець на ім’я Морті (Крістофер Вокен, якому гарно пасують злодійські ролі, наприклад, в Доміно), пропонує нову, експериментальну модель. Причому задурно.
 
Так Майкл потрапляє в рабство до свого пульта. Мало того, що пульт здатен регулювати різносторонні моменти життя, він ще й здатен промотати час до будь-якого наперед встановленого моменту. Наприклад, моменту завершення сварки з дружиною. Або весь час попередніх пестощів з дружиною, які потрібні більше їй, а не йому. Ну або перемотати час до підвищення по службі. 
 
Так, перемотуючи секс, сварки, хвороби і очікування, Майкл стрімголов скаче власним життям. Вже скоро пульт самостійно запам’ятовує уподобання господаря і навіть попри його волю все мотає, мотає. Шкода тільки, що життя не вічне, і що далеко не завжди твої рідні готові терпіти біля себе зомбі замість живої людини.
 
Життя треба прожити так, щоб не було мучителько боляче, ну і т.д. Головне – сім’я, а не кар’єра. Така от мораль стрічки. Цілком, до речі, актуальна тема, не менше від політкоректності і тероризму.
До сумнівних моментів цієї стрічки багато хто відносить її пошлуватість. Та що там пошлуватість – скажімо прямо, жарти нехай і не нігерівські, але зашкалюють з зеленого квадратика, яким мав би бути позначений цій фільм на впевнений жовтий трикутник. Причому без очевидної на те потреби. 
 
Скажімо, наскрізна тема про песиків, які натхненно трахають іграшкову качку ще в межах допустимого. Особливо смішно виглядав Майкл в момент першого одкровення за безцільно промотаний час, коли виявив смерть свого тупуватого кудлатого улюбленця: Боже, і навіщо я побив його коли той хотів потрахати мою ногу!
 
Ну але тему про мініатюрність чоловічого девайса Майкла, яка також ретельно мусується можна було б і не розвивати. Ну або хвилинність подружнього обов’язку. За рік у тебе було багато сексу, цілих 30 хвилин! – знущається Морті. Якось вже занадто. Проте враховуючи той факт, що у фільмі немає позитивних образів негрів (точніше взагалі немає негрів, окрім фонових персонажів), швидкоеякулюючий і короткопенісний персонаж може виконує певну політкоректну роль?
В такому от дусі. Хоча без усієї цієї пошлятини, стрічка перетворилась би на одноманітну моральну нудоту про вічні цінності. А кому потрібна нудота?
 
Коли Майкл після чергової перемотки тусується вже десь в 2017 році, глядача розважають світські новини по радіо. Брітні Спірс народила 17-у дитину. Майкл Джексон – перша людина, яка себе клонувала – подав на себе позов до суду за сексуальне домагання до себе. Весело, правда? Я сміявся.
Ну а те, що потім на глядача нагнали суму (не виключаю, що особливо зворушливі саме почали діставати хустинки), було дуже швидко компенсовано милою сценою про песиків і качку. Що повернуло фільм в його первісний органічний стан сприйняття.
Моє резюме: весело, не нудно (а фільм тримає понад півтори години!), цілком адекватно і в міру морально.
PS. А мої друзі тим пультом і надалі користуються. Хоч так само побоюються. Мало там що…
UA TOP Bloggers 
Tags: кіно
Subscribe
Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment