Vadym Voityk (mr_brut) wrote,
Vadym Voityk
mr_brut

Кіно: Під ковпаком у Мюллера

ВОРОГ ДЕРЖАВИ (ENEMY OF THE STATE)

Виробництво: США, 1998 рік
Режисер: Тоні Скот
Жанр: бойовик
У ролях: Віл Сміт, Джон Войт, Джин Хекмен
Бюджет: $90 млн.
Збори: $250 млн.
Прем’єра: 16 листопада 1998 року

Режисер Тоні Скот славиться добротними екшенами. Шпигунські ігри, Доміно, Останній бойскаут – ці стрічки не на останньому місці в цьому жанрі. Мало того – на відміну від багатьох аналогів його стрічки не без моралі. От ще до 11 вересня і наступних рішень, якими межа втручання в приватне життя громадян була пересунута ближче до тіла, Скот зняв кіно якраз на цю тему.
 
Адвокат Роберт Дін (Віл Сміт) мимоволі отримав таку штучку, яку йому не варто було б мати. І навіть не знає про це. Зате про це дізнались круті хлопці з агентства національної безпеки. Їх очільник Томас Брайян Рейнольдс (такий собі Джон Войт з шматком мого прізвища і противною фізіономією) не тільки на самому початку фільму спокійнесенько вбив якогось непоступливого сенатора, але й готовий те саме зробити з ким завгодно, хто стане на шляху національної безпеки. Принаймні у його розумінні.
 
На лобову атаку з боку спецслужб з намаганням вилучити ту штучку Роберт (котрий, нагадаю, нічого не підозрює), відповідає рішучим громадянським ні. Мовляв це вам не 37-й рік, ніяких обшуків без ордера і тому подібні конституційні дурниці. Агенти, здивовані такій освіченості професійного адвоката відступають. Та для того, аби Роберт Дін вивів їх на крупну рибу, самого Роберта начиняють як майор Мельниченко кучмівський диван.
 
Сяючи жучками, Роберт Дін несподівано опиняється в ситуації повного дисбалансу. Дружині підсовують відомості про його зустрічі з чи то коханкою, чи то колегою по роботі, на роботі повна фігня, ще й усі кредитні карточки самі по собі заблокувались.
 
 
Між іншим та халепа повторювалась потім не тільки з ним. Видав цей штрих мав підсилити ефект катастрофічного стану власників карток. (До речі, драматизм теми блокування карток я з авторами стрічки повністю поділяю, бо випробовував ці відчуття на собі. Так що пророча місія цього кіна ще раз підтвердилась).
 
Тут з небуття виринає і сам Мельниченко в особі екс-агента нацбезпеки (Джин Хекмен), який на відміну від нашого майора пішов у відставку не з касетами компромату, а з тонами спецапаратури. З якою і розважався останні 15 років, поки в його мирне шпигунське життя не вдерся оцей Дін з штучкою. Потім ця парочка постійно тікатиме від спецслужб, але, оскільки ми всі від ковпаком у Мюллера, то від спецслужб не втечеш.
 
Весь фільм за його героями будуть стежити з космосу, прослуховувати їх і не тільки їх розмови, переглядати їх файли та іншими способами плювати на їх прайвесі. Звісно, в фіналі громадськість обламає прихильників втручання у особисте життя, але чи надовго – то не факт.
 
Не так давно я працював в одній конторі, де всі працівники були свято переконані у тотальному стеженні за ними і відмовлялись говорити на інтимно-робочі теми навіть біля вимкненого мобільного телефону. А днями мені розказали, що в кожному київському кафе жучки вживлені геть в усе – в попільнички, в вазочки, в столи. Пригадується навіть той самий татусь Мюллер міг собі дозволити обладнати тільки один кабак на весь Берлін. Одним словом, суспільна параноя посилюється, так що фільм не дарма зібрав не слабу копійку в прокаті.
 
  

UA TOP Bloggers
Tags: кіно
Subscribe
Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments