Vadym Voityk (mr_brut) wrote,
Vadym Voityk
mr_brut

Кіно: Алергія на неспокій

НА ДОБРАНІЧ І УДАЧІ (GOOD NIGHT, AND GOOD LUCK)

Виробництво: США, 2005 рік
Режисер: Джордж Клуні
Жанр: драма
У ролях: Джеф Деніелс, Девід Стретейрн, Алекс Борштейн, Джордж Клуні
Бюджет: $7 млн.
Збори: $50 млн.
Прем’єра: 1 вересня 2005 року

Треба хоч іноді задумуватись над значенням ідей та інформації. В нас розвинулась алергія на будь-яку інформацію, що порушує наш спокій. Але варто нам сказати, що телебачення використовують для відволікання нашої уваги, розваг і обдурення, то всі ті, хто фінансує телебачення, його робить і його дивиться побачить зовсім іншу картину. Так розпочав свій виступ на телевізійній тусовці загальновідомий ще з фронтових часів журналіст Едвар Мероу (Девід Стретейрн).
  
50-і роки минулого століття. В Америці, наляканій потенційною, і, між іншим цілком реальною військовою загрозою з боку Радянського Союзу, відбувається зачистка комуністів і співчуваючих з державної служби. Очолює цей рух комісія сенатора Джозефа МакКарті, якого згодом в СРСР виставлятимуть у якості опудала, патологічного антикомуніста, расиста і т.п. 
 
Тип він і дійсно неприємний. Радянська загроза (яку російська пропаганда називала міфічною) і вправду демонізувала цього вихідня з Вісконсіну, який навіть за уподобаннями гардеробу вбачав у підслідних симпатії до ненависного йому ладу. Як і будь-які пошуки відьом, ця кампанія приречена на перегини, тупе солдафонство виконавців і вплив на масову свідомість через лояльних кампанії журналістів.
Та тут якраз і проявляється сила вільних ЗМІ. Бо вони, навіть в цій доволі мрачній, можна сказати передвоєнній атмосфері, генерують не тільки масовий продукт, але й публіцистику Едвара Мероу. Він не будучи ні комуністом, ні симпатизуючим, чихвостить МакКарті, його методи, слова і вчинки так, що це стає початком кінця цього могутнього сенатора.
 
Ми бачимо тільки студію CBS і її лаштунки. Весь фільм стилізовано під 50-і роки, причому настільки вдало, що я, поки не вичитав у критиці року виходу на екрани, був свято переконаний, що фільм десь тих часів. Реклами, цигарки на екрані, нон-стоп джаз. Сімейна пара, що під впливом політики компанії на боротьбу з кумівством, ховає факт свого подружжя. Одним словом, Джорджу Клуні учергове вдалося створити якісний, автентичний і, що не часто буває, інтелектуальний продукт. Ще й на актуальну тему.
Російська критика попри схвальні відгуки, не помітила головного. Не те, що в Америці з точки зору свободи було не краще, як в сталінській Росії (якраз краще, та мова не про те). В Америці, навіть втакі часи вільні ЗМІ не боялись (ну майже) сперечатись з так би мовити лінією партії. І вигравати цю суперечку. Щось я важко собі уявляю такого Едварда в путінській Росії, якщо його тільки не звуть штатним клоуном режиму Шендеровичем
 
Тим, хто говорять що люди перестануть дивитись телебачення, я можу довести, що людям зовсім не все рівно. Але навіть якщо вони і праві, то в чому тоді сенс нашої роботи? Якщо телебачення не здатне ні на що, окрім розваг, то боротьба програна. Цей інструмент може вчити, просвіщати і надихати. Так Едвар завершує свій виступ. Дивлячись Криві дзеркала, Суботнім вечори, Пісні року, Поля чудес на українському екрані я гадаю, актуальні слова сказав Мероу чи то пак Клуні.

Tags: кіно
Subscribe
Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments