Давню торгову дорогу з Києва на захід почали потихеньку облаштовувати з приєднанням до Російської Імперії земель Речі Посполитої. Ґрунтовий шлях через ліси, болота вів через Житомир на Звягель, Корець, Рівне, Дубно і далі або на Львів, або на Луцьк і Брест. Тобто так само, як і зараз.
Щоправда, подорожувати ним було не надто комфортно. Ось як її описує історик Микола Костомаров:
Дорога шла посреди дремучих лесов; погода была все время необыкновенно дождлива: от Киева до Ровно я не видал солнца, и платье мое не обсыхало.
Проектування і спорудження Брест-Литовського тракту тривало десь років під 40. Тобто як і зараз неспішно. Дорожнє полотно розширювалось, поверху насипався щебінь, рилися узбічні канали, облаштовувались мости, переважно дерев’яні, а де це було неможливо – влаштовувались пороми. Роботи велися під керівництвом відомого інженера, далекого родича поета Сергія Бобрищева-Пушкіна.
Головною новацією стало будівництво трактами поштових станцій за типовим проектом. Станції поділялись на класи – від першого до четвертого. Кожна – на відстані 16 верст (майже 17 км) одна від одної.
Кінно-поштова станція повинна була мати письмові столи, лави або стільці, чорнильниці з чорнилом, папір і пера для написання листів, порошок для висушування написаного та гасові ліхтарі. При станції утримувалася казенним коштом квартира для наглядача і завозилися дрова для її опалення, а також для опалення всієї станції.
Значна частина станцій, зведених уздовж Брест-Литовського тракту збереглася і досі. Причому частина з тих будівель служать поштовому відомству і в наші дні. Перша з них – на 15-му кілометрі траси Житомир-Київ. (За фото дякую nin_gen).
Друга – на 32-му, в селі Гурівщина (за фото дякую nin_gen).
Обидва комплекси окрім головної споруди включають також ямщицьку, каретну і стайню. Так само виглядає і комплекс в Калинівці (53-й кілометр тракту).
Наступна вціліла пошта – вже у Коростишеві (105-й км). Зараз це автостанція.
На самому під’їзді до Житомира, рівно за 17 км у селі Березина (121-й км) – знову знайома нам будівля.
Житомирську поштову станцію (137-й км) я теж поки оминув. Але точно знаю, що знаходиться вона на вулиці Перемоги, яка колись називалась Велика Вільська. Це була станція другого розряду. А от станція першого розряду розташовувалась у Звягелі (сучасному Новоград-Волинському), до якої в нас ще дві зупинки.
Станція третього класу на 170-му км – у найгіршому стані. Побудована була в селі Рудня, яке зараз зветься Мартинівка. Будівлю не так давно за смішні гроші викупив місцевий підприємець і зобов’язався здійснити капітальний ремонт пам’ятки. Проте, як бачите – щось не склалося.
Броники – на 201-му кілометрі.
Ще 17 км – і ми у старовинному Звягелі (218-й км). Місцева станція була чи не найбільшою, тут могли зупинятись і особи імператорського дому.
Це був єдиний комплекс будівель, куди входили побудовані з цегли центральне приміщення для службовців і транзитних пасажирів, що мав 12 кімнат, кухню і коридор, приміщення для утримувача станції. У дворі розміщувалися два флігелі; у першому був готель для візників і особисті кімнати наглядача, у другому — готель для транзитних пасажирів, склад для вантажів і поштової кореспонденції, льодовня, де здебільшого зберігалися продукти харчування, що швидко псувалися, приміщення для інших продуктів.
У дворі розміщувалися дерев’яні стайня, комора для вівса, сарай з фуражем (сіном) для коней, навіс для карет, возів та саней. На території станції була ще мурована криниця та стояли ящики з піском, поруч висіли багри, ломи, лопати і металеві гаки на випадок пожежі. В глибині двору стояв також дерев’яний туалет. Перед станцією за дерев’яною загорожею росли підстрижені кущі, під вікнами були розбиті клумби із квітами.
Поруч зі станцією розташовувався бордель. Пізніше відкрили амбулаторію – адже у дорозі всяке буває. Я вже згадував у розповіді про Новоград, що у приміщенні місцевої поштової станції зупинявся під час Археографічної експедиції Київського університету в 1845-му Тарас Шевченко. Амбулаторії тоді ще не було, а всі інші послуги вже надавались.
Зупинявся поет і на поштовій станції в Корці (це 252-й км тракту).
Їдемо далі. От наша хатинка при повороті на Гощу (285-й км).
А от – в районі села Антопіль (305-й км). Це вже майже біля Рівного.
Станцію в селі Копачівка (430 км) це вже за Луцьком, дорогою на Ковель і Брест, у Рожищенському районі мені сфотографував Юра Ричук. Тепер це просто житловий будинок на кілька квартир.
[upd4]Така сама будівля є в в селищі Мухавець – це вже Білорусь, майже під Брестом. До Поштової площі Києва - 580 км, тобто десь 560 верст. Отже, це мала би бути 35-та станція, остання чи передостання. Адже до Бреста звідси - рукою подати.
Підозрюю, що кілька станцій я загубив і до того, тож є ще над чим працювати.
Карту з основними відомими мені станціями можна переглянути ось за цим лінком.
Journal information