June 13th, 2011

dmitros

Мемуари

Цього дня мені, як заслуженому блогеру, належить писати щось автобіографічне. Два роки тому розродився музичним постом в тему, рік тому нагадався як торгував цигарками і був медіамагнатом. Сьогодні вирішив написати переважно не про себе...

Ще з перебудовних років я мрів познайомитись з Андрієм Макаревичем. Ага, була така фігня. І тут «Машина» приїжджає до Львова. Всі шість концертів я відстояв буквально під сценою, зриваючи горло. Ну а потім все ж наважився піти до гримерки за автографом.

Мій змилений кумир якраз допивав першу пляшку коньяку, тримаючи на колінах цицькасту львів’янку. Поставивши підпис, хмільний Макаревич глянув на мене і попросив: якщо там ще хтось є, то нехай би я послав його чимдалі. Мрія збулась...

З президентом Леонідом Кравчуком знайомитись я не мрів, але важка журналістська доля змусила. На промерзлому франківському летовищі Леонід Макарович не без співчуття поспівчував змерзлим дівчатам з хлібом-сіллю. На що ті відповіли щось на кшталт «нас радість вашого приїзду гріє».

Задоволений президент повернувся до моєї, тоді ще не на стільки вгодованої фізіономії, й за інерцією перепитав: «І тобі не холодно?»

«Холодно», — чесно відповів я та потиснув Макаровичу руку. Рука виявилась пухкою та вологою...

З Кучмою поспілкуватись мені не довелось, а от з Віктором Ющенком — так майже. Опозиційного кандидата в президенти футболили від усіх ЗМІ. Тому не дивно, що прес-служба Ющенка швидко погодилась на інтерв’ю в діловий журнал, де я працював.

Питання ставив письмово, відповіді отримав у такий же спосіб. Але все ж вирішив поставити бодай одне питання вживу, телефоном. Геращенко мене буквально за хвилину з’єднала і у наступні хвилин 15 я мав нагоду послухати знайоме нині всім до болі чмокання в трубку на геть не ту тему, про яку я питав.

До речі те інтерв’ю у газеті так і не вийшло.

Як не вийшло, хоч і було обіцяно, допомогти одній хорошій людині. Дощового дня до нотаріального офісу, де я працював, зайшли двоє чоловіків. Один з них, дуже знайомий з обличчя, одразу заходився щось розказувати.

Про театр, про вистави, про свої плани. Не без зусиль у постарілому обличчі ми впізнали актора Сергія Іванова — колись здавалось, що вічно юного Ларіосика чи Кузнєчика.

Пригадую, що я заходився якось там помагати, радити, потім Ларіосик пообіцяв щось донести, ще раз зайти й остаточно все зробити. Та й пішов, забувши парасольку. А за пару місяців, як потім я дізнався, помер...

Рік тому я собі сказав, що більше не працюватиму в медіа. Судячи з власних останніх кар’єрних кульбітів — шанси на це є. Але чомусь мене почало мучити питання, чи вартуватиме колись для когось згадка про нашу зустріч? У моєму віці вже час задумуватись і про це.

дорога

Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.
dmitros

Це неможливо / It's Impossible

Мексиканець Армандо Мансанеро вважається одним з найуспішніших латиноамериканських композиторів. За понад 50 років творчості Мансанеро написав більше 400 пісень, з яких 50 точно що стали мегахітами.

Першу мелодію Nunca en el Mundo 15-річний Армандо написав у 1950-му. Власне вона і розпочала його професійну кар’єру. Тож на час створення шлягера Somos Novios у 1968-му композитор був уже визнаним і заслуженим.

Композицію у стилі мексиканського болеро англійською переклав Сід Вейн, автор багатьох шлягерів Елвіса Преслі. Втім, першим англомовним виконавцем став не король рок-н-ролу, а Перрі Комо. Мегазаслужений 50-річний дядько саме як перебував у зеніті своєї слави, тож і не дивно, що It’s Impossible — так зветься англійський варіант — негайно номінується на Греммі.

Collapse )