March 13th, 2009

dmitros

Йес

— О, знову собі очі залив. — Оксана презирливо дивилася в коридор, де хитаючись її чоловік намагався зняти лівого капця. — Ти печенько бери, не встидайся. — Це вже мені.

Погляд Оксани, переведений на мене все ще залишався важкуватим. Я вирішив не ризикувати і потягнувся за печивом.

— І от так два місяці вже. — Оксана хитнула головою у бік коридору. — Приповзає або п’яний, або і взагалі ночами не приходить. Все Зварича шукає.

— Точно Зварича?
— Я щось осмілів і вирішив піддіти злу Оксану. — А може він собі якусь Зваричку знайшов?

— Та Бога раді. Але ж нє, шукає. То по тривозі їх піднімають, то по селам десь ганяють. І до родини того Зварича, що без диплому вони їздили. Вони ж такі родичі з тим засівальником. Не знав?

Я не знав.

Тим часом Вася якось відмучився з капцями. — Здоров, дружище!  — Вася був налаштований якнайгостинніше. — А ну, мать, давай вечерю. Є привід!

— В тебе завжди привід,
— пробурчала Оксана, але все ж підвелася щось там збирати на стіл.

— Знайшли! — Очі Васі горіли чекістським полум’ям. — І я тобі скажу, він таки псих. Пси-и-их клінічний. Писали його ж не один місяць. Так сам от дивився — як кіно. Принесли йому хабара, він його в шухляду, а потім у пустому кабінеті як скоче на стіл, і давай танцювати. Йес, кричить, йес! — Вася жахнув стопарик.

— Так, йес, стане вже з тебе. На, їж краще, — Оксана помітно втішилась поверненню чоловіка в родину. Потім глянула на мене і знову сердито додала: — Але спатимеш сьогодні сам!
Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.