December 22nd, 2008

dmitros

Вівчар

— «Данілич, прості!» Бачив, на парканах пишуть? — Шустер оголосив рекламну паузу, тож був час випити і закусити.

— Ага, бачив. — Петро хмикнув і не без сумніву додав: — Сам,напевне, і пише. — Жінки на балконі голосно про щось сперечалися.

— А з цим пасічником — просто сил вже нема. —  Ростик поставив пусту чарку на стіл і потягнувся за огірочком. — От коли Данілич в Гуту прилітав — все було ясно. Тиждень собі бухає, всі також спокійно відпочивають собі, ніяких підйомів, авралів. Через тиждень — по конях. Мужики, дякую, пока — і знову чистий спокій.

— Не пасічник, а вівчар. — Виправив колегу Петро.

— Чого це – вівчар?

— А ти що, не чув, як київські матюкалися? —
Петро криво посміхнувся, згадуючи. — Він же крутить як прийдеться. То туди, то сюди. То в Микуличин, то ще десь. Ніхто наперед не знає. Тут команда — їдемо в село Кошари. Наші — які, блін, Кошари?

— Дійсно, які ще Кошари?
— Ростик на секунду зиркнув на балкон — жінки вже докурили, але все ніяк не могли закінчити якусь рідну їм тему.

— Та то київські так сказали. Ющ там якусь вівчарню собі прикупив. Мало йому бджіл. Так ті в джипах овець возили! Аби татові догодити. Нормально?

— Вівчара в садочку, в тихому куточку,
— Петро виделкою підчепив плястерко сальця і «закусив» недоспівану пісню.
Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.