August 11th, 2008

dmitros

Швидкість, процеси

– То все фігня, – випадковий сусід за столиком у вагоні-ресторані без перепрошую перервав мою розмову з товаришем і дружньо запхав всі свої пальці в нашу миску з горішками.

– Прошу? – товариш підключив дипломатію, яка була дуже доречна. Дядько самотньо і без закуски, якщо не рахувати вже наші горішки, допивав пляшку «Франківської».

– Та то шо ви говорите. – Ми говорили на доволі специфічні навколокомп’ютерні теми, тож дядько був в принципі правий. – То буває і так, і не так. – Сусід зітхнув, приклався до пляшки і знову занурився в наші горішки. Горілку він пив прямо з горла, як пиво.

Ми замовчали. Робити вигляд, що то не до нас не виходило. Підтримати розмову сусіда – не можливо.

– То все фігня, – повторив дядько. – Швидкість, пам'ять, процеси… От дивись, – чоловік визначився з жертвою і далі звертався тільки до мене.

– Сидів в кулєги, – він так і сказав, «кулєги», – випивали, ясне діло. Вийшов лапати машину. Не є. Ще пива ніби взяв, лапаю. Тута хтось став. Ну я сів і ніби заснув чи що. – Дядько сьорбнув й гикнув. Ми перезирнулись.

– О! Так ніби відкрив око, дивлюся – рано, сонце стає! А я від кулєги десь опівночі вийшов. Дивлюся навколо – та то моя вулиця, Довга! Їду й гадаю, як то мож бути? І по тойму ділу все до купи не зберуся.

Ставало цікавіше. – І розумію, що то я на катку їду, яким асфальт катають! – Дядько голосно зареготав. – Цілу нічку того катка переганяли, а я думав, що то таксі так довго їде. – Сусід знову хильнув горілки, гикнув і не звертаючись вже ні до кого промимрив: – Швидкість, процеси…
Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.