January 22nd, 2008

dmitros

В морду!

Кращого подарунку відверто сумуючій вітчизняній еліті, як мордобій імені Луценка годі й шукати. Судіть самі: на дворі болото, свята змінились похмільними буднями, політики очманіло вирішують де і на якому вони світі, президент бубнить про соборність. А тут – таке щастя.

Взагалі-то, традиція бити по пиці однозначно корисна для вітчизняної політики. По-перше, повчально. По-друге, можна накачати м’язи. По-третє, є про що поговорити. Не все ж про НАТО чи там енергетичну безпеку?

Трішки бентежить хіба посада головного учасника дійства. Адже якщо головному міліціонеру можна, то можна і рядовому. Але і тут є користь: тепер перед тим як хамити міліції поінформований українець замислиться. Раптом і цей служивий вчинить «справжній чоловічий вчинок, за який йому не буде соромно»?

Навіть Віталій Кличко сказав: «Я десятки разів ловив себе на думці піти тим же шляхом, яким пішов Юрій Луценко». Інше питання, що йти тим же шляхом боксеру в політиці, це як політику йти тим же шляхом у боксі. Тобто без жодних умовностей, правил і так далі.

Найцікавіше, що мордобій і копання колінки відбувалось на засіданні Ради нацбезпеки. Цей приклад гідний наслідування. Адже нарешті нормальне з’ясування стосунків вийшло за межі давно адаптованого для цього приміщення Верховної ради, де все це відбувається під софітами. Блюзнірські чутки про те, що ніби як колись десь Янукович дав в пику Медведчуку не відповідають вимогам часу. На дворі XXI сторіччя, тож і тлумити одне одного, і бомбити Афганістан слід у прямому ефірі.

Юлії Тимошенко замість розбазарювання державної казни на соціальні виплати давно варто було вдіяти щось подібне. Тим паче, з огляду на її імідж єдиного чоловіка в українській політиці. Вчепитись в коси Інни Богословської, скажімо, прямо на «Свободі слова». Савік Шустер тільки б подякував. Ну або смачно плюнути в бік Віктора Федоровича.
Непогано б виглядала, наприклад, битва Гурвіца з Боделаном. Принаймні видовищно: чужий проти хижака. Ну і так далі. Тому приклад Юрія Луценка архісвоєчасний. На фінал би забомбетлити Путіну в чайник Бушу і можна вважати, що Україна ще раз довела, що вона батьківщина слонів.

Між іншим, про слонів і про Юлію Тимошенко. Влаштований нею сеанс матеріалізації духів і роздачею слонів реально вражає своєю послідовністю. Набрати навколо себе добру сотню провідних творців економічної думки і їх головами забивати цвяхи в дошку народної любові – це треба вміти. Творці плакали і їли кактус. Ощадбанк стогнав і виплачував транші. І все це в умовах «маємо, те що маємо».

Чесне слово, якби Юлія Володимирівна дала в голову Віктору Андрійовичу це було б дешевше і ефективніше для піару.

АНЕКДОТ В ТЕМУ
Виступає Віктор Ющенко: «Нині завдання №1 – це боротьба з інфляцією. Це ж ганьба, як знецінились мої передвиборчі обіцянки!
censor.net.ua
Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.