November 17th, 2007

dmitros

Кабулка

Поїзд от-от мав рушити і пасажири перебували на початковій, найсором’язливішій стадії подорожі. Більшість розгорнула якесь чтиво і робила вигляд, що читає.
– Цем’янку під бойлер треба було ставити. Правду вам кажу, – неголосно промовив до сусіда по купе лисуватий дядько. Його колега, ніби як очікуючи цих слів, негайно відклав газету і відповів:
– Та ні, Сергію Семеновичу, цем’янка якраз зайва. А от ламбрекени, – тут він тяжко зітхнув, немов згадавши про давно покійного родича, – ламбрекени – це той. Це проблема.
– Може нівеліром порипувати?
– Сергій Семенович також відклав газету і присунувся поближче. – Петре Івановичу, ви лишень подумайте, ці ж мені казали, аби ми кесонну конопатку ставили як протиток! Нє, ви чули?
Петро Іванович чув. І навіть показово розсміявся.
– Ха-ха! Димник дюбелями сказали кріпити!
Я свою газету не відклав, але вже не міг прочитати жодного рядка. Робота мозку на 100 відсотків була зайнята перекладом почутого. Усвідомлення того, що я зовсім не розумію ніби як українську мову мене неабияк висаджувало.
– А протитоки зарейвували. Кабулкою?
– Так, кабулкою. От тільки скімер мене непокоїть, Петро Івановичу. Здається з торця узоритом треба було його той-во.
У сусідніх купе почали відкорковувати пиво і горілку. Тиша і бурмотіння поступово змінилась вагонним галасом. Звеселілі жінки почали дурнувато, але голосно сміятись.
– Головне, аби лещади пустили як за проектом, це я вам точно кажу, – Сергій Семенович у виробничому запалі стріляв очима і бризкав слиною. – Петро Івановичу, я просто вимагатиму, аби пустили так як треба.
– Еге ж! –
Петро Іванович поділяв запал колеги. – Дванадцять дюймів, чуєте, два-над-цять!
«Кабулкою клянусь!» – хотів додати я. Але промовчав.
Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.