October 4th, 2007

dmitros

З днем народження, Статус!

Два роки тому побачили світ два перші Статуси. А рівно за тиждень перед тим «Бліц-Інформ» востаннє видав свої регіональні прайси, серед яких був і «Бліц-Захід». Проект, якому я віддав п’ять років. Зовсім не зайвих для мене років.

В той проект я прийшов на посаду головного редактора «Бліц-Прикарпаття», тридцятисторінкових чорно-білих Івано-Франківських безкоштовних прайс-листів. На момент закриття сторінок було 100, два зошити, десять областей і дві тисячі вистражданих, але повноцінних передплат. Реклама «Бліц-Заходу» виглядала так: кам’яні древні чурбани і слоган «Були часи, коли не читали «Бліц-Захід»…

Власник просто вирішив, що ці проекти йому зайві. І закрив їх, звільнивши калька сотень людей. Нічого особистого – просто бізнес. Я пам’ятаю, як мені подзвонив генеральний директор Бліца і дурним голосом пробулькав, що мої п’ять років закінчились. Ну і що для мене – точно щось придумають навіть краще ніж було, просто треба потерпіти. А до кінця короткої розмови, я вже знав, що робитиму «Статус».

Тобто про те, що це буде саме «Статус» я ще не знав. Цю назву придумала Альона Проданова. Ми сиділи на київській кухні в людини, яка мала очолити цей новий проект, і сперечались про різні, як виявилось згодом дрібниці. «Статус» міг бути «Бізнес-пропозицією», «Оглядачем», «Партнером» та бо зна ще чим. А завдяки Альоні став «Статусом».

Три тижні я їздив в Київ по інвестиції. Кожного разу – на два дні. До олігархів. Один олігарх – один день. З собою в мене був бізнес-план, який, як виявилось згодом, годився хіба на реферат. Але на третій тиждень ми знайшли свого олігарха – ним виявився «акул бізнесу» Сергій Тигипко.

На початок вересня, коли «Бліц» ще видавав останні номери, ми вже знали, що все буде добре. І готувались до нової роботи. В Донецьку, Запоріжжі, Львові, Франківську, Вінниці, Одесі, Луцьку вже підшуковували офіси, готували людей, відмовляючи їх від «вільного плавання», «обробляли» клієнтів. І в цей же час людина, що мала очолити проект нас зрадила. Бліц її просто купив, щоб не дати зберегти те, від чого сам відмовився.

«Раз так, то нічого не буде?» - інвестори цю зраду зрозуміли по-своєму. «Буде!» - в цю хвилину я зрозумів, що наступний час, тоді я ще не знав, скільки саме, як не знаю і зараз, мені жити в дорозі.

Я стояв в центрі Києва з поліетиленовим пакетом, в якому була папка з паперами і печатка фірми. А на її рахунку вже було півмільйона гривень. Маючи півмільйона я не мав навіть комп’ютера. І перші платіжки писав від руки, а потім друкував в комп’ютерному клубі. Зранку я йшов в банк, щоб взяти виписку, бо Донецьк вже почав заробляти на наш «Статус» гроші! Потім я вирушав на пошуки офісу, а під вечір сідав на поїзд, щоб їхати додому, звільнятись з Бліца.

15 вересня я, не бажаючи цього, став директором фірми. Ще з літа четверо студентів сіли за абсолютно нову базу, яку ви знаєте як Інфортер. До кінця вересня вона була готова. Номери «Статусу» від 10 жовтня вийшли вже на ній.

Що було потім багато хто і так знає. Головне – ми живі, здорові і ростемо. Але я точно знаю, що без вас всіх нічого б не було. Та, даруйте, без Олени Іванівни, Наталі Петрівни, Богдана, Наталки Боднарчук, Юри Ричука, Альони нічого б не було ВЗАГАЛІ. Їм – моя особлива подяка.

Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.