July 9th, 2007

dmitros

Банкомат

Бережанський банкомат хрюкнув і задумався. Здавалось, він в цю мить вирішив порадитись з своїм банкоматним боссом. Мені залишалось лише чекати, що там вони вирішать. Десь за хвилину банкомат знову хрюкнув і настрочив квитанцію з відмовою у здійсненні операції.
Квитанція друкувалась доволі голосно. На звук з віконечка біля банкомату висунулась голова тутешньої банкірші. Вона явно нудьгувала, а голос банкомату – яка не є, а все ж розвага.
– Код забули? – пані явно назвала найпопулярнішу проблему.
– Та ні, не забув. Просто чогось не дає гроші, – ситуація підміни автомата живою людиною мене завжди гнітила. Ще з часів, коли в автоматичних камерах застрявали 15 копійок і ти мусив під вереск сирени, червоніючи, перелічувати усе, що має бути в заблокованій комірці суворій тітці з пов’язкою на руці.
– Не дає, кажете? – банкірша змірила мене підозрілим поглядом. – А вони у вас точно є?
Якби ж то я знав, чи точно. Не бути ні в чому впевненим мене давно привчила наша банківська система. – Та мають бути.
– Ну і скільки-сте хтіли зняти?
– 500 гривень.
– Прошу пана, жартуєте?
– Підозра банкірши змінилась на насмішкуватість через мою недолугість. – Та в нас таку суму на весь день заряджають…
Я розпочав процедуру знова і, вагаючись, зажадав від автомата 300 грн. Банкомат знову задумався, потім з кимось порадився, тяжко зітхнув і зашуршав купюрами. За хвилину з дірки вилізла пачка десятигривневих папірців. Все це відбувалось під суворим контролем банкірши з віконечка.
– Дякую, – навіщось сказав я. В цей момент банкомат знову хрюкнув і відключився. Здається, я спустошив його повністю і мудра машина прийняла рішення вмерти аніж ганьбитися. Під важким поглядом, стискаючи купюри у руці я пішов геть. 
Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.