May 6th, 2007

dmitros

Пропаганди мало?

Чим ближче до 9 травня, тим потужніше працює пропаганда. Радянський Союз, сильний пропагандою як і будь-яка тоталітарна держава, досяг особливих успіхів у міфотворчості щодо Великою Вітчизняної війни. На ній, як на церезиті, тримався Союз останніх років. Після певної розслабухи, військово-патріотична – тема №1 в сучасній Росії.
Україні ніколи не вистачало свого Суслова чи, прости господи, Павловського. При бажанні і за очевидно лояльного ставлення нинішнього Президента, з будь-якої сторінки нашої історії можна було наліпити стільки героїчних міфів, що їх би вистачило не лише на обтісування українських буратін з необтесаних шахтарів та гуцулів, але й на яку-небудь Молдову ще б вистачило.
Складові елементи патріотичного міфу нескладні: герой, його вірна мати (дружина), чудище чи злодій, боротьба добра і зла, спасіння і спаситель, прості люди, що самі стали героями. Методи реалізації ще простіше: вигадати пару міфів, їм присвятити пару дат і за місяць до кожної розпочинати масовий психоз.
Вже за рік-два при правильній постановці питання кримські панки прикрашали би тризубом бандани.
Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.
dmitros

Без прибульців

ВОНИ (ILS)

Виробництво: Франція, 2006 рік
Режисери: Девід Моро, Ксав’єр Палю
Жанр: трилер
У ролях: Олівія Бонемі, Майкл Коен
Прем’єра: 8 квітня 2006 року

Допитливий глядач вправі сподіватись, що автори цього доволі короткого фільму за 77 хвилин все ж дадуть відповідь – хто оці вони. Бо жанр іноді дозволяє залишити більше питань, ніж відповідей. Це ж вам не детектив якийсь, де ясність з вбивцею – чи не обов’язкова умова. Жахи взагалі дозволяють собі повний бардак на екрані: тіні, неякісна картинка, крики і бурмотіння замість нормального тексту. А на самкінець – титри плюс відчуття власного ідіотизму.
 
 
Автори глядача не дурять, тож – не сумнівайтесь – все стане на свої місця. От тільки навряд чи вам ці місця сподобаються.Collapse )
dmitros

Безсоння

– Як спалось? – З максимально можливим сарказмом спитав мене сусід по купе.
– Та в принципі нічого, – відповів я, здригаючись, – аби не ота парочка.
– О! – Зрадів сусід. Йому дуже кортіло сказати все, що він про те думає і він сказав. – Вже би скоріше він ту дівку грати почав. А так всю ніч геготіли, а до діла, певне, не дійшло.
– Де він її тільки знайшов? – Дивувався, здогадуючись, сусід. – Бо хлоп англієць, а дівка з якогось села під Богородчанами. – Історію солодкої парочки, яка весь вечір бігала поїздом з косяками, вочевидь, була відома вже всім пасажирам. – Тепер везе його до родичів ніби як на заручини. Певне, була повією, а потім пощастило, – сусід явно співчував іноземному хлопу.
Те, що пасажирів настільки зацікавили оці двоє не дивно. Бо крім наркоматського бедламу, який вони влаштували, сам факт голосного гикання англійською у франківському потязі вже привертав увагу.
Молодята, що веселилися десь до години четвертої, заметушилися вже коли поїзд переїжджав Бистрицю. Яскраво червоні очі богородчанка доповнювала помадою аналогічного кольору.
– Ой, дивись, це ж вуйко Петро! – Радісно заволала вона на весь вагон, продублювавши своє відкриття для бой-френда англійською.
А я дивувався довготерпінню наших людей – цим двом, здається, так ніхто і не сказав жодного лихого слова. А ви кажете!
dmitros

Просто умрёшь со смеху?

Это читать не возможно - просто умрёшь со смеху…
Абсолбтлидэд… С какой главы не начни.

Днi моєї юностi, як погляну на них, є схожi на вiдлiтаючий блiдий вихор повторних клаптикiв, немов ранкова веремiя спожитих папiрцiв, видних пасажировi американського експреса через заднє проглядове вiкно останнього вагона, за яким вони в’ються. У моїх гiгiєнiчних зчепленнях з жiнками я був практичний, насмiшкуватий та жвавий. В мої унiверситетськi роки в Лондонi i в Парижi я вдовольнявся платними кралями. Мої науковi студiї були старанними, та не дуже плiдними. Спочатку я думав стати психiатром, як багато-хто з невдах; але я був невдахою особливим; мене охопила химерна утома (треба пiти до лiкаря, - така млость); i я перейшов до вивчення англiйської лiтератури, з якої живе не один поет-пустоцвiт, перетворившись у професора з люлькою, в пiджаку з добротної вовни. Париж тридцятих рокiв цiлком пасував менi. Я обговорював радянськi фiльми з американськими лiтераторами. Я сидiв з уранiстами в кав’ярнi Des Deux Magots. Я друкував в’юнчастi етюди в малочитабельних часописах. Я вигадував пародiї - на Елiота, наприклад:
Нехай фрейляйн фон Кульп тримає ще За клямку дверi, й обернеться…Нi,
Не зрушуся до неї, нi до Фрески.
Нi до тiєї чайки…

Невероятный язык !
Вот у них там политика-малитика - Бени Хил плакал от зависти ядовитыми слезами…
http://www.idiot.ru/2007/05/05/lolita/#comments