Vadym Voityk (mr_brut) wrote,
Vadym Voityk
mr_brut

Біда не в тім, що свище вітер лютий

ЗАЛЮДНЕНИЙ ОСТРІВ (ОБИТАЕМЫЙ ОСТРОВ)

Виробництво: Росія, 2008 рік
Режисер: Федір Бондарчук
Жанр: фантастичний бойовик
У ролях: Василь Степанов, Юлія Снігірь, Петро Федоров, Олексій Серебряков, Федір Бондарчук, Гоша Куценко, Сергій Гармаш
Бюджет: 40 млн. $
Прем’єра: 1 січня 2009 року

Брати Стругацькі вважали, що XXII століття буде для людства золотим віком, полуднем. Всесвітній комуністичний уряд приведе до того часу планету до процвітання, жителі Землі, а особливо мешканці її екс-радянської частини володітимуть новими можливостями й талантами ну і в такому дусі. 
 
На цьому тлі окремі знайдені відсталі світи (а певний час діятиме ціла програма з їх пошуку) будуть вражати своєю дичиною й бідністю. Людей Землі, особливо непідготовлених, трафлятимуть шляхи від іншоплатентих сортирів та поганої стоматології. А випадкових гостей з інших світів — злість від того, як ті земляни зажралися.
 
Цій темі Стругацькі присвятили кілька своїх творів («Спроба до втечі», «Важко бути богом», «Хлопець з пекла»), серед яких «Залюднений острів» — далеко не найкращий. Чому саме його обрав Федір Бондарчук я не знаю, але те, що подієвий масштаб і оригінальний фон подій привабливі для екранізації в стилі блокбастера — факт. 
 
Сюжет я перекажу коротко, добре? Максим Камерер (Стругацькі хоч-не хоч полюбляли єврейські персонажі в своїх книжках), московський студент, тусується замість дискотек Всесвітом. Через дурну випадковість його корабель паде на невідому досі планету.

Після важкого присаракшення (планету називають Саракш) студент лісами-полями виходить до військової частини, де його чіпляють на гачок спецслужби і де він знайомиться з гвардійцем Гаєм Гаалом (Петро Федоров). Все відбувається у суворій відповідності до канонічного тексту Стругацьких, що, на диво, не додає фільму жодного кванту логіки.
 
Ну і понеслося: землянина з дурноватою посмішкою (Василь Степанов) шеметає по Саракшу, а сам землянин намагається адаптуватись до екстремальних умов тоталітарної постатомної дійсності Саракшу. Він знайомиться з дисидентами, спецназівцями, кримінальними елементами і так далі…

Абсолютну більшість сюжетних маразмів, повторюся, слід адресувати не Бондарчуку, а братам Стругацьким. За останні дні вдячними глядачами настругано десятки розгромних рецензій, де з єзуїтським методизмом розбираються всі ці нестиковки і умовності, тож спробую не повторюватись.
 
Щоправда, я не пригадаю в оригіналі таких причин війни з сусідніми країнами, як ті, що повідав нам «виродок» Зеф (Сергій Гармаш). Мовляв, колись сусідні країни були провінціями однієї великої держави, а після її розпаду від злості до свого минулого почали гризти землю-матінку. (Якщо вважати, що це навмисно дописана аналогія з СРСР, то виходить, що режисер в кишені скрутив дулю — адже версію таких причин війни ми чуємо від зазомбованого пропагандою військовослужбовця).
 
Ясний пень, що для мене залишилось загадкою призначення матрицеподібних восьминіг в максимового космоплана, котрими корабель дригає як кальмар під екстазі. Я навіть не силюся зрозуміти логіку командування елітної гвардії, що охоче взяла на службу до спецназу людину невідомого походження, без документів і явно не місцевого. І не просто взяли, а ще й направили на делікатне завдання конвою і страти в’язнів спецслужб.
 
Геть не зрозумів, навіщо чемний онук з комуністичного майбутнього тирить в діда годинник, ще й бреше бабці, массаракш, що не брав! До речі, «массаракш» — це такий матюк на Саракші, вигаданий братами Стругацькими. Судячи з трейлерів, автори фільму мають надії, що через массаракш будуть лаяти один одного широкі маси, тим самим популяризуючи кіно. Марно — матюк довгий і годиться хіба для висловлення вражень від перегляду.
 
Напевне, в XXII столітті кожен московський студент зможе відматрасити десяток ніндзя голими руками, як це зробив Максим. І лише на особливі здібності можна списати й неймовірну вдачу Максима, котрий надцять раз зустрічає свого єдиного саракшанського товариша по всій країні.

Саме час охаяти ще й гру акторів. Я не прихильник сучасної російської акторської школи, всі ці десятки бандитських мелодрам і тупих комедій викликають в мене стійку алергію. Проте тому ж Саші Бєлому не хочеться сказати «нє вєрю!». Більшості персонажів «Залюдненого острова» Станіславський мав би виставити твердий «незарах», або я готовий з’їсти власного капелюха. (В мене немає, чесно кажучи, ніякого капелюха).
 
На сцені обміну закоханими поглядами між Мак Симом і Радою Гаал (Юлія Снігірь) хотілось голосно гигикати, а єдину правдиву емоцію викликав Тато (Максим Суханов), котрий повільно і відповідними емоціями мрійливо зітхнув «хороший план».

Чималу критику викликали і костюми та техніка, котрими так пишається Бондарчук. З розроблених трьох тисяч костюмів придатними до носіння виглядають хіба майки головного героя, котрих, як пише критика, для нього розробили теж з десяток. Сваровські бірюлікі на халаті гламурного прокурора (Федір Бондарчук) викликають хіба запитання щодо його орієнтації. Та спишемо це на капризи інопланетного розуму.
 
Я дуже чекав на фанерний рожевий атомний танк, котрий від атомної соляри залишає по собі чорну хмару. І не марно — танк є, дійсно рожевий (винятково з маскувальною метою, як я розумію). Попри явну фанерну сутність танк не беруть протитанкові міни, а виточена лобзиком кришка люка дійсно кріпиться до корпусу як хвіртка — петлею на шурупах.

Про грим (яким автори стрічки також пишаються) нічого сильно поганого сказати не можу. Крім того, що в бравого гвардійця Гаала гримери залишили на вусі чітко видний слід від здоровенного кульчика, який Петро Федотов носить у неармійському житті.
 
І попри все це фільм мені скоріше сподобався, ніж навпаки (якщо я вже пишу про якийсь фільм, то частіше це і означає, що він мені сподобався). Фантастика — жанр вельми умовний. Якщо всі мають чітку уяву про те, як огидно виглядало середньовіччя, то уяви про те, як виглядає світ після атомної війни, ще й не наш світ — не має ніхто, окрім авторів.
Зняти гідну фантастику, ще й блокбастер — дійсно надскладне завдання. Для прикладу, в 1997-му році знято біля ста колофантастичних стрічок. Тут і мрачний «Куб», і героїчна байка від Верхувена «Зоряний десант», і другий «Парк Юрського періоду», і чудові «Люди в чорному», дебільний «Контакт» з Фостер плюс купа різного гімна. А справді геніальний — лише «П’ятий елемент».
 
Що може протиставити тій же голлівудській фантастичний кіноіндустрії Росія? «Параграф 78»? Бондарчук фактично робить лише перший серйозний крок. Та чи будуть кроки наступні такими ж масштабними — є питання. Витрачені (і можна не сумніватись частково роздерибанені) 40 мільйонів баксів — сума чимала. І не думаю, що її буде реально відбити.

Tags: кіно
Subscribe
Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 12 comments