Vadym Voityk (mr_brut) wrote,
Vadym Voityk
mr_brut

Кіно: О, щасливчик!

ЩАСЛИВЕ ЧИСЛО СЛЕВІНА
Виробництво:
США, 2006 рік
Жанр: кримінальний трилер
Режисер: Пол МакГіган
У ролях: Джош Хартнет, Брюс Віліс, Люсі Лью, Морган Фріман, Ральф Файнс, Рейчел Вайз, Гьюберт Коунде
Бюджет: х/з
Збори: $22,4 млн.
Прем’єра: 24.02.2006 року

Що таке типаж? Це коли дивишся на Брюса Віліса і розумієш без слів, що в цьому фільмі він грає кілера. Нє, буває, що він грає і цілком позитивних горішків, але не з такою фізіономією. З такою – тільки кілера. Оце і є типаж. Звичайно, якби було все так просто, то поліції достатньо було б розклеїти вілісоподібні фотографії на всіх стовпах і мати чистий спокій принаймні за статтею «замовні вбивства». Але тільки з такою фізіономією можна чік – і в абсолютно епізодичного персонажа шия зламана. Навіщо ж ламати шию епізодичному герою? А для цього треба подивитись фільм.
Слевін (Джош Хартнет, відомий нам за фільмом Факультет, де він з кокаїном у руках захищав людство від інопланетної зарази) – хлопець усім своїм видом позитивний. Але уважний глядач розуміє, що коли йому одразу ж, в перших кадрах дають в диню – це не просто так. Особливо по тому, як весь цей позитивний хлопець замість того, аби по-американські істерично летіти до лікаря, самостійно виправляє собі перед дзеркалом ніс. Судячи з подальших подій – цю операцію за кадром йому доведеться робити не раз.
Так ось цей самий Слевін, що з носом, вирішив пожити в свого приятеля, який десь там поїхав. І в час, коли він вишиває квартирою в рушнику на череслах, до квартири завітала сусідка Ліндсі (Люсі Лью – це та, що стала ще одною жертвою Уми Турман під час вбивання Біла). Рушник падає, Слевін червоніє, Ліндсі фігеє, і, як і слід було чекати, стає для Слевіна як мінімум вірним другом. Ну а коли відморожені бандити-нігери приймають Слевіна за його відсутнього приятеля і учергове дають в диню – Ліндсі стає ще й Шерлоком Холмсом. Чому Холмсом? Бо Ватсон, який не розуміє, за що ж таке щастя і все йому одному, в нас вже є. Чи спав Ватсон з Холмсом невідомо, але Слевін спить. Так що не такий він вже і нещасливий, між іншим. Але це згодом.
Нігери привозять Слевіна до біг боса (Морган Фрімен). Бос коротко і доступно пояснює, що його, боса, сина вбили, і Слевін тепер має за це вбити сина замовника того вбивства. Чого саме Слевін? Бо він (а насправді-то його приятель!) босу винен. Слевіну діватись нікуди, ну а вбити там якогось мафіозо – так це навіть прикольно. Весь цей час він продовжує вишивати у рушнику, до речі. А потім з’являються відморожені бандити вже від батька потенційної жертви Слевіна. Слевін знову щасливий. Ну і так далі.
Весь цей пазл супроводжується ще й додатковими картинками, наприклад зі скачок, де хтось на щось не те поставив, з чого досвідчений глядач розуміє: ще трішки почекати – і воно складеться! І це вам не який-небудь третьосортний детектив. Для того, аби доперти що тут і до чого – треба просто додивитись. Тільки під кінець ви й зрозумієте кому і навіщо все ж Брюс Віліс зламав шию.
Звісно, сюжет не без натягнутостей. Ну та ж шия – ламає її Віліс в абсолютно пустому залі вокзалу, і це в білий день. Чого, питається, він пустий? Причому потім його показують – все ок, купа людей. Або любов кілера до маленьких хлопчиків? Щось підозріла вона. Чи то історія з Путіним навіяла… Ну а те, що бос мафії для вбивства сина свого головного ворога – ніби як стратегічного завдання - обирає якогось лівого пацана – це хіба не натягнуто? Але чи впливає оце все на якість і спіральну закрученість сюжету? Не сумнівайтесь – не впливає. Так що дивитись можна сміливо – розчарувань не буде. І все ж, що таке побачила Ліндсі, коли впав рушник?

Tags: кіно
Subscribe
Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 3 comments