Vadym Voityk (mr_brut) wrote,
Vadym Voityk
mr_brut

Пафос

МАЖЕСТІК (THE MAJESTIC)

Виробництво: США, 2001 рік
Режисер: Френк Дарабонт
Жанр: мелодрама
У ролях: Джим Керрі, Боб Балабан, Мартін Ландау, Хел Холбрук
Бюджет: 72 млн. $
Збори: 97 млн. $
Прем’єра: 11 грудня 2001 року

Сценариста Пітера Апельтона (Джим Керрі) запідозрили в комуністичній діяльності. Дія стрічки відбувається в 50-і роки, тож таке звинувачення загрожувало Пітеру як мінімум кар’єрою. Сумний Пітер вчиняє по-чоловічому, тобто набирається до чортиків. І в такому стані вирушає провітритись на авто до моря.
 
Не впоравшись з керуванням, машина Пітера падає в річку, причому падає маслом, себто Пітером вниз. Пітер приходить до тями на березі річки. Старий, чий собака і відшукав нашого героя, приводить його до містечка, згадуючи в голос при цьому усіх жителів, яких тут не дочекалися з війни. Очманілий Пітер усвідомлює, що нічого про себе не пам’ятає. Тож коли його приймають за героя, пропалого безвісти, він навіть не сильно дивується.
 
Так Апельтон отримує нове ім’я, нову родину і навіть наречену. Всі вони не помічаюсь, ну або не хочуть помічати, що перед ними геть інша людина. Поступово Пітер втягується в таке життя і навіть береться за почесну справу відродження місцевого кінотеатру Мажестік. Проте, чи може таке життя тривати довго?
 
І все в принципі було добре до того місця, де класичну історію життя за того парня, розкриту, хоча б в Сомерсбі, заступила різна америко-патріотична фігня. Це добре, що американцям настільки болять перегиби часів антикомуністичних гонінь. Вихідцям з СРСР з його голодоморами і гулагами, напевне, важко зрозуміти ці емоції. Проте не факт, що маккартизм, полювання на відьом таки не убезпечили націю від інфекції, яка досі живе і навіть непогано живе в Україні.
 
Проте чим пафосніше це показується, тим менше вражає. От чи вірите ви, що задля більшого впливу на правильне рішення коханого, йому слід подарувати конституцію з дарчим написом? Скоріше я повірю в цей подарунок Віктору Андрійовичу від Віктора Федоровича.
 
Одним словом, перегнули. Джим Керрі все ж не Брюс Вілліс, йому належить блазнювати, помилятися, а потім виправляти власні помилки. На худий кінець – страждати. А от отримувати овації від вдячних американців – якось не за Станіславським виходить.
Зате все інше – романтично і симпатично. Тож, якщо з 150 хвилин не додивитись останні 15-20, то і насолоду отримаєте, і інтригу залишите.
Tags: кіно
Subscribe
Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments