В усті невеличкої річки Джурин, знаної своїм повноводним 16-метровим водоспадом, до Дністра притулилось старовинне село Устечко. Перші відомості про нього знайшли в 1414-му році, лише згадується там воно як Устє.

У кращі свої часи, Устечко було навіть містом. З дарованим правом на самоуправління, невеличким магістратом і ярмарком.

Власне, цьому не треба дивуватись — віддавна тут була переправа через Дністер. Мешканці Устечка для подорожніх тримали шинки, давали нічліг. А ще — торгували деревним вугіллям і виробами з глини.

Село вважалося доволі заможнім. І досі тут шукають ніби закопані євреями-шинкарями скарби. Проте в наші дні село не може похвалитись ні гончарством, ні корчмами. Та й від іудейської громади не залишилось ні сліду.

Стара дорога проходила прямо через село, і далі, низьким мостом — на другий бік Дністра. Польський міст вцілів навіть під час війни. Проте згодом користуватись ним стало геть неможливо. Нову переправу побудували в 1978-му. Височенний міст, як стверджують аборигени, є одним з найбільших в Європі.

Вже не знаю, чи розчаровувати їх чи не варто. Хоч міст і дійсно височенний, як за українською міркою. Це дозволило йому залишатись діючим і під час повеней — більшість інших мостів Дністер робив непроїзними.

Від тої великої води Устечко, як і чимало придністровських сіл добряче постраждало за останні роки. Особливих збитків завдала повінь 2008-го. Дністер тоді розлився до небачених розмірів.

Люди, котрі самі перші попадають під підтоплення, то вони вже привикли до тої біди, але реагують все як трагедія. Тим більше після того підтоплення 2008 року. Їм виплатили компенсацію, вони поробили собі непогані ремонти, придбали нові меблі, бо то вони масово були постраждали, і зараз нова вода, — розказувала вже про повінь 2010-го Лілія Бабин, голова Устечківської сільради.

Старий міст чи то знесло льодоходом в 1980-му, чи то підірвали під час знімання якогось фільму — я чув і таку історію. Від того часу дорога з Городенки на Товсте не проходить більше через саме село. Може цим пояснюється втрата його мешканцями інтересу до подорожніх?

Кам’яну церкву святої Параскеви збудували на місті давнішого, дерев’яного храму в 1881-му. В ті роки тут мешкало під дві тисячі греко-католиків. Нині все населення – біля 800 чоловік, з яких чи не половина – десь на заробітках.

Довкола церкви та біля дерев’яної каплички в останні роки понавстановлювали статуї клонованих Богородиць і янголів (прости мене, Боже, за цинізм).

Проте значно романтичніше виглядає закинутий польський костел 1876-го років. Храм не діє вже від війни, на згадку про яку його стіни щедро «прикрашені» слідами від куль.

Він ніби підпорядковувався червоногрудському костелу (нині це територія села Нирків зі всім відомими мальовничими руїнами замку). В радянські часи нирківському колгоспу, тому самому, чиї свинарники складені з замкового каміння підпорядковувались також господарства Устечка.

Устечко на Google-картах. Проїзд на автомобілі від Києва — 490 км (понад шість годин дороги), від Тернополя— 122 км, Івано-Франківська – 88 км, Чернівців — 72 км.

Поруч варто дивитись на легендарний Червоногруд, пам’ятки Товстого і Городенки.

Бонус-трек

Цього разу додатком буде промо-ролик Устечка. В останні роки тут намагаються розвивати зелений туризм. І не зважайте на якість відео та чудову вимову дикторші. Як на мій погляд, таку ініціативу слід вітати й усіляко підтримувати.

Та ж обласна влада могла б відпиляти шматок бабла не лише на богоугодні якісь справи, а назнімати за 5 копійок таких роликів про всі тернопільські принади та й завісити ними пів інтернета.