Як виявилось, Микулинцям, що під самим Тернополем - туєва хуча років. Причому одинадцять останніх ніби як і не рахуються.


І якщо ви вважаєте, що окрім широковідомої у вузьких колах броварні в Микулинцях нічого немає, то як вам не соромно! По-перше, там є традиційна купа каміння, яку дехто ще за звичкою називає замком.


Про замок, як завжди, найкраще написано в Блекі. У тому числі про його нинішніх мешканців. Наразі вони вже обзавелись не лише злими собаками, але й сателіткою. Між іншим, сміття у середині замку немає!


По-друге, поруч є палац, переобладнаний під лікарню.


Тут ніби як є сірчані джерела, що мають (чи мали) цілющі властивості для чоловіків.


На жінок і дітей джерела не діють.


Навколо палацу - симпатичний парк.


Паціентів оточує тиша і спокій.


І нахабний склопластик не може підмінити собою тутешні архітектуроно-оздоблювальні традиції.


По-третє, в Микулинцях є костел.


Спорудили його в 1761-1779 роках на замовлення Потоцьких, котрі для Заходу України були колись як нині Ахметов для Сходу.


Костел знаходиться на вулиці відомого микулинецького героя Чапаєва.


Неподалік на храмове подвір'я споглядає Матір Божа з косою Тимошенко (чесне слово!).


Позаду - старий цвинтар.


Одним словом, є на що подивитись в Микулинцях. А не лише на пиво.


Тим більше, що містечко - висококультурне, хоч і дещо консервативне з огляду на гендерне питання.


На вікнах будинків - вазонки.


Біля лавочок - смітники.